Якщо собі хтось туманно хоче уявити, що означало займатися видавничою справою на початку 90-х, то він повинен усвідомити таке: в час безконтрольного розграбування комуняками багатого майна розваленої “совдепії”, паралельно відбувалася і робота над тотальною зміною свідомості простих людей. Анекдоти, порноеротика, гороскопи, телепрограми і реклама стали основними складовими новостворюваних видань. Видавати тоді літературно-мистецькі видання було подібним до акту самогубства, але творчі потенції вимагали реалізації…
Тому і було започатковано у 1991 році чи не перший в Галичині приватний журнал “ФІРА” (Фантастика, Інформація, Розвага, Авангард), головним редактором якого став Юрій Перетятко. В ньому вперше опублікувалися О. Левченко і О. Шмідт, В. Даниленко і К. Шьопфер, О. Демчук і В. Жовнорук, М. Василенко і А. Денисюк, Я. Хомик і Ю. Пилипишин, І. Лемко і Д. Кузовкін тощо…
Перший та другий номери видання були сприйняті на “ура” творчою громадою і віталися у пресі (“Ратуші” (24.07.91), “Вільній Україні” та інших). Тоді ж був проведений і експеримент по виданню першого в Україні збірника коміксів “ФІРА-комікс”, де показали свою майстерність Д. Кондрашов і С. Храпов, Є. Петраков і А. Пилип’юк…
Але вже тоді пролунали і неприємні “перші дзвіночки” щодо майбутнього стану української преси та книговидавництва загалом. Відтак зверстаний 5-й номер з творами І. Лучука, В. Сурмача, П. Курила і інших не витримав чергової економічної кризи та не з’явився у світ.
Така ж доля згодом спіткала більшість нормальних видань по всій Україні, а на поверхні залишилося плавати те, що завжди там і плаває. Сучасний стан літератури та мистецтва — наслідок патологічних процесів початку 90-х…
Але ще було достатньо впертості і ілюзій, що ситуацію можна переламати, а головне — віри у те, що бізнес в Україні можна провадити чесно, розраховуючи на свої руки та розум. Тому на початку 1995 року Ю. Перетятко з’ініціював створення видавництва “ФІРА-люкс”, діяльність якого мала б спрямовуватися на контингент з невисоким рівнем доходу (в ті часи середньостатистична зарплатня пересічного громадянина наближалася до $10). Можливо, це і була головна стратегічна помилка, адже, коли людина не має що їсти, вона найменше думає про “хліб духовний”, навіть якщо він дешевий…
Завдяки зусиллям видавництва-друкарні “ФІРА-люкс” 1995-1997 р.р. (на 286-х моделях комп’ютерів), побачили світ такі некомерційні видання як “Рід людський в Україні” З. Служинської, серія “Об’явлення Івана Богослова” (в якій дебютували Ю. Садловський, Р. Садловський та І. Лучук), 2 випуски “Бойківщина — історія та сучасність” (під егідою Історичного музею, Інституту українознавства, РАСу та ін.), збірник “Археологічні дослідження на Львівщині у 1995 році”, серія “Бабусині рецепти” Василя Дунця, довідник першого фестивалю “Контрасти”, перша збірка поезій тоді вже 76-річного політв’язня О. Ангелюка “Спадок”, “Енциклопедія курйозів” (А. Косянчука), “Історія львівського рок-н-ролу” та багато інших. З 1995 року видавалися і спеціалізовані журнальні проекти, як от “Топ-кур’єр” зі своїми сателітами “Інформатор”, “Монітор”, а пізніше “Житло”… але ринок почав грати за дещо іншими законами…
В 1997 році з’явився унікальний гіперпроект “Книга рекордів України” (упорядник Г. Маценко), який в будь-якій країні був би підтриманий на державному рівні… але не тут. Якраз розвалювалася союзна книгомережа і не було жодної іншої, потенційні “меценати” займалися перманентними безглуздими “виборами” і їм було не до культури, а насамкінець з друкарні вийшов “піратський” наклад по заниженій ціні… Остаточні ілюзії розвіяло спостереження біля якогось з косків “Торгпреси”: сивочолий “галичький патрійота з клюмби” у формі вояка a la "генерал УПА" погортав довідник з 2000 українських досягнень (за ціною 2-х пачок цигарок), глибоко замислився… і купив удвічі дешевшу газету “Гульвіса”, яка на 8-ми сторінках друкувала пікантні історії про “голубих” і чорно-білу “порнушку” з роздільною здатністю 300 dpi…
Загалом з тих понад сотні видавництв Львівщини початку 90-х років ХХ ст. до першої декади ХХІ ст. дотягнули лише кілька, та і ті ледве “клигали”, видаючи брошурки “коштом автора”, обслуговуючи якогось “чиновного папіка”, друкуючи банківські упаковки для грошей або теліпаючись у лихварському зашморзі…
P.S.: з початком ІІІ тисячоліття ситуація з книговидавництвом в Україні значно покращилась. Цьому посприяли новітні друкарські технології, інтернет-продажі і відповідна реклама, спрощене оподаткування тощо… але “двічі в одну річку не увійдеш”…