ПЕРЕТЯТКО Юрій Григорович
Закінчив Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва (1988), працював музикантом, журналістом, дизайнером, редактором різних ЗМІ і видавцем.
Засновник, автор і учасник рок-груп “Рокіровка” (1984), “КооП” (1985), “Воля”(1988), “Мед”(1997), засновник і президент першого в Україні рок-клубу (1986–1988) і Асоціації рок-музикантів (1988–1989), дипломант першого музичного фестивалю “Червона Рута” (1989), автор і ведучий першої нецензурованої музичної програми на Львівському радіо — “Музична толока” (1989–1990), засновник і редактор першого у Львові приватного журналу “Ф.І.Р.А.” (1991–1995). автор чисельних публікацій в ЗМІ, член Національної спілки журналістів України.
Прозаїчний дебют — в журналах “Кафедра” (1989) і “Сучасність” (1989), учасник літературних збірок “Вітрила” (1989), “Жмуток казусів” (2005), “Українці і влада” (2007), “Хіппі у Львові” (2011). Співперекладач бестселера Ф. Кучера “Мокра риба” (2019).
Автор книжок “Львівський рок” (1994, 2002, 2007), “Ода Оріям” (2011, два видання), “В тенетах маразму” (2012), “Апостоли узбіччя” (2022).
Учасник всеукраїнської художньої виставки до Дня незалежності (серпень 2014, Київ) та міжнародних виставок “Осінній салон” (листопад 2014 та 2015, Львів).
Лауреат першої премії літературного конкурсу імені Ірини Вільде за книжку "Апостоли узбіччя" (2023).
= додаткова інформація =
Видавництво
Якщо собі хтось туманно хоче уявити, що означало займатися видавничою справою на початку 90-х, то він повинен усвідомити таке: в час безконтрольного розграбування комуняками багатого майна розваленої “совдепії”, паралельно відбувалася і робота над тотальною зміною свідомості простих людей. Анекдоти, порноеротика, гороскопи, телепрограми і реклама стали основними складовими новостворюваних видань. Видавати тоді літературно-мистецькі видання було подібним до акту самогубства, але творчі потенції вимагали реалізації…
Тому і було започатковано у 1991 році чи не перший в Галичині приватний журнал “ФІРА” (Фантастика, Інформація, Розвага, Авангард), головним редактором якого став Юрій Перетятко. В ньому вперше опублікувалися О. Левченко і О. Шмідт, В. Даниленко і К. Шьопфер, О. Демчук і В. Жовнорук, М. Василенко і А. Денисюк, Я. Хомик і Ю. Пилипишин, І. Лемко і Д. Кузовкін тощо…
Перший та другий номери видання були сприйняті на “ура” творчою громадою і віталися у пресі (“Ратуші” (24.07.91), “Вільній Україні” та інших). Тоді ж був проведений і експеримент по виданню першого в Україні збірника коміксів “ФІРА-комікс”, де показали свою майстерність Д. Кондрашов і С. Храпов, Є. Петраков і А. Пилип’юк…
Але вже тоді пролунали і неприємні “перші дзвіночки” щодо майбутнього стану української преси та книговидавництва загалом. Відтак зверстаний 5-й номер з творами І. Лучука, В. Сурмача, П. Курила і інших не витримав чергової економічної кризи та не з’явився у світ.
Така ж доля згодом спіткала більшість нормальних видань по всій Україні, а на поверхні залишилося плавати те, що завжди там і плаває. Сучасний стан літератури та мистецтва — наслідок патологічних процесів початку 90-х…
Але ще було достатньо впертості і ілюзій, що ситуацію можна переламати, а головне — віри у те, що бізнес в Україні можна провадити чесно, розраховуючи на свої руки та розум. Тому на початку 1995 року Ю. Перетятко з’ініціював створення видавництва “ФІРА-люкс”, діяльність якого мала б спрямовуватися на контингент з невисоким рівнем доходу (в ті часи середньостатистична зарплатня пересічного громадянина наближалася до $10). Можливо, це і була головна стратегічна помилка, адже, коли людина не має що їсти, вона найменше думає про “хліб духовний”, навіть якщо він дешевий…
Завдяки зусиллям видавництва-друкарні “ФІРА-люкс” 1995-1997 р.р. (на 286-х моделях комп’ютерів), побачили світ такі некомерційні видання як “Рід людський в Україні” З. Служинської, серія “Об’явлення Івана Богослова” (в якій дебютували Ю. Садловський, Р. Садловський та І. Лучук), 2 випуски “Бойківщина — історія та сучасність” (під егідою Історичного музею, Інституту українознавства, РАСу та ін.), збірник “Археологічні дослідження на Львівщині у 1995 році”, серія “Бабусині рецепти” Василя Дунця, довідник першого фестивалю “Контрасти”, перша збірка поезій тоді вже 76-річного політв’язня О. Ангелюка “Спадок”, “Енциклопедія курйозів” (А. Косянчука), “Історія львівського рок-н-ролу” та багато інших. З 1995 року видавалися і спеціалізовані журнальні проекти, як от “Топ-кур’єр” зі своїми сателітами “Інформатор”, “Монітор”, а пізніше “Житло”… але ринок почав грати за дещо іншими законами…
В 1997 році з’явився унікальний гіперпроект “Книга рекордів України” (упорядник Г. Маценко), який в будь-якій країні був би підтриманий на державному рівні… але не тут. Якраз розвалювалася союзна книгомережа і не було жодної іншої, потенційні “меценати” займалися перманентними безглуздими “виборами” і їм було не до культури, а насамкінець з друкарні вийшов “піратський” наклад по заниженій ціні… Остаточні ілюзії розвіяло спостереження біля якогось з косків “Торгпреси”: сивочолий “галичький патрійота з клюмби” у формі вояка a la "генерал УПА" погортав довідник з 2000 українських досягнень (за ціною 2-х пачок цигарок), глибоко замислився… і купив удвічі дешевшу газету “Гульвіса”, яка на 8-ми сторінках друкувала пікантні історії про “голубих” і чорно-білу “порнушку” з роздільною здатністю 300 dpi…
Загалом з тих понад сотні видавництв Львівщини початку 90-х років ХХ ст. до першої декади ХХІ ст. дотягнули лише кілька, та і ті ледве “клигали”, видаючи брошурки “коштом автора”, обслуговуючи якогось “чиновного папіка”, друкуючи банківські упаковки для грошей або теліпаючись у лихварському зашморзі…
P.S.: з початком ІІІ тисячоліття ситуація з книговидавництвом в Україні значно покращилась. Цьому посприяли новітні друкарські технології, інтернет-продажі і відповідна реклама, спрощене оподаткування тощо… але “двічі в одну річку не увійдеш”…